Депресія: чому складно зібратися і впоратися самому

Україна займає 1 місце по депресії. США — 2, Австралія — 3. Депресія активно молодшає і молодшає, тобто все частіше діагностується у дітей, а не тільки в підлітків та дорослих. Людина в депресії часто не помічає, не відчуває її, продовжує ходити на роботу, робити свої звичні справи, але відчуття бетону-важкості на спині наростає. Та зазвичай така людина йде не до психотерапевта, а до психіатра, щоб отримати АД і відчути полегшення. Тобто бетон на спині залишається, просто з антидепресантами вже й не так важко.

І так проходить час, проходять роки, перш ніж людина звернеться до психотерапевта, щоб розібратися з цією бетонною стіною, яка з часом і не дає відчувати задоволення, радість, спокій, насолоду, і посилює головний біль, самокритику, почуття провини, апатію.

Просто зупинись і уяви, скільки років життя можуть відчуватись як «життя проходить повз мене» і при цьому «я сильна/ий, я маю сам з цим справитись, ніхто мені в цьому не допоможе, бо звертатись за допомогою соромно, це означатиме, що я не справилась/вся», або «ось це ще зроблю (прочитаю книгу, куплю курс) і стане легше».

Зараз дуже важливо залишатись в реальності і реагувати на неї, не ігнорувати, не применшувати, не відкладати отриману інформацію. Тобто залишатись в контакті з собою чи налагоджувати цей контакт з собою. І надавати значення будь-яким процесам, а не намагатись одразу заглушити їх. На жаль, помітити ці процеси через самозахист психіки самому не завжди можливо.

Часто болить голова? Знеболювальне то допоможе, але причиною може бути високий рівень кортизолу. І таблетка його не знизить. Ще один неявний симптом депресії — румінація.

На фото — спонтанний концерт для збору коштів від військових, на який я натрапила випадково. Соліст сказав таку фразу: «Нам важливо бачити ваші щасливі очі». І це було просто попадання в таку глибину. Бо відчувати щастя і радість зараз важко, але реально. Це практика, якій ми навчаємось. Це теж зусилля і вміння «налаштувати внутрішній емоційний компас». І якщо там багато провини на це чи думки про те, що зараз це неможливо, це теж неявний симптом депресії в тому числі.

Подяка, ласка, любов, ніжність, емпатія, щирість, турбота до себе — це все, що з часом непомітно втрачається. І наростає відчуття самотності. «Самотність — це не коли немає нікого поруч, самотність — це коли тебе немає у себе самого», бо емоційний зв’язок з собою втрачається. Але парадокс ще й в тому, що відновлювати зв’язок з собою можна тільки в контакті з іншою людиною, а не самому.

Префронтальна кора, що відповідає за раціональне мислення, коли ми можемо думати, аналізувати, систематизувати, будувати плани на майбутнє, концентрувати свою увагу на прочитаному, практично не активна, коли нам погано, немає сил, апатія, почуття безпорадності чи безвиході. У цей час активна лімбічна система. І скільки зусиль – розумових чи моральних не докладати, коли кажуть «зберись, де твоя сила волі», – це просто буде витрачання і без того майже на нулі сил.

Депресія – це не про силу волі. Це ніяк не пов'язано з твоєю здатністю збиратися, бути сильним, це ніяк не говорить про те, яка ти людина, не означає, що ти невдаха, що ти гірший, тому що іншим добре, а тобі погано всередині. Це взагалі не про те, що тобі треба щось прочитати чи щось зробити, хоч на це немає жодних сил і від цього тільки гірше.

Чому все дратує і хочеться плакати

Коли почуття подавляються чи немає можливості поділитися ними з іншою людиною, ефект накопичується, але виходу йому немає. Тобто емоції нікуди не діваються, але продовжують впливати на людину і проявлятися в ситуаціях, де, здавалося б, немає причин для роздратування чи смутку.

Найчастіше причиною такого стану може бути:

• Заборона на вираження почуттів або якихось конкретних, наприклад, злості, смутку, страху.
• Знецінювання, або самокритика, своїх почуттів на різних рівнях, наприклад, значущості, важливості, часом взагалі наявності, або вимога до себе відчувати щось інше.
• Відсутність довірливих та значущих відносин у житті.
• Складнощі у розпізнаванні своїх почуттів, емоційна заплутаність.
• Невміння висловлювати свої почуття аутентичним та екологічним способом.
• Непрожите горювання або травматизація життєвими подіями чи стосунками.

Коли сум і злість не проживаються, не виражаються, згодом людина починає відчувати ангедонію, яка може перерости в депресію.

Чому рекомендують звернутися до психотерапевта, коли є стан апатії та безпорадності? Тому що нам потрібна інша людина. Саме людина, жива, зі здатністю розуміти почуття, розпізнавати їх, витримувати, розділяти, називати речі своїми іменами і помітити порушення у відносинах, що в результаті дасть можливість пройти через це все, впоратися і відчути себе набагато краще.

Нам потрібен хтось, у кого в цей момент працюватиме префронтальна кора, коли я можу побути у своїй лімбічній системі і будувати нові нейронні зв’язки, які поєднують ці дві ділянки мозку через дзеркальні нейрони зокрема. Ось чому ще нам потрібна людина, яка знає і розуміє, що зі мною відбувається, і жодна книга чи відео на ютубі цього не замінять.

Нам потрібна інша людина, яка помітить те, чого не помічаю я і не можу помітити, тому що моя психіка захищатиме мене від нестерпного досвіду, який насамоті може завдати травми. Тому нам потрібна інша людина поруч, яка буде чесною, щирою і людяною, яка зможе бути сильнішою, голоснішою і реальнішою за мій внутрішній заплутаний голос.

Ми травмуємося не скільки від самої події, скільки від того, що немає нікого поряд з нами, з ким можна поговорити, поділитися думками, почуттями, послухати іншого, подбати про нього чи отримати підтримку та турботу. Ось ще чомусь нам потрібна інша людина. Навіть якщо здається, що ніхто нічим вже не допоможе.

Звернутися до психотерапевта - це не означає, що ти слабкий, не впорався або він навряд чи зможе тобі допомогти або щось зміниться. Навпаки, люди, які страждають на депресію, - дуже сильні люди, вміють справлятися з усіма самі, тому отримувати або просити підтримку для них незвичніше і важче. Виходом буде прийти до іншої людини - значить нарешті звернути увагу на свої потреби. Це теж про внутрішню силу. І крок за кроком з обережністю та уважністю до себе розплутуватись у своєму стані.