Горювання: розуміння процесу втрати і як ми горюємо

Коли людина щось чи когось втрачає, вона проживає втрату. У психотерапії цей процес називають горюванням. Зараз дуже багато говорять про стадії горювання, якоюсь мірою вони стали часто вживаними, часом втрачаючи цінність тієї скорботи, болю та особливостей періоду свого життя, що проживає людина, яка розсталася з коханою людиною, розлучилася, втратила роботу, у якої помер хтось з близьких, чи довелося змушено переїхати, чи щось інше. Загальне у всіх цих подіях - це втрата емоційної прихильності, що навіть на рівні тіла відчувається як біль, опік, сильна рана, тривожність та небезпека, бо весь звичний світ рухнув.

І внутрішній світ людини теж руйнується: її почуття, думки, поведінка, стосунки змінюються. Відчуття, ніби у всіх життя триває, а ти випадаєш у якийсь інший сірий та безбарвний світ, що іде паралельно з тим справжнім, де знаходяться всі інші. І тобі потрібно докладати зусиль, щоб жити і хоч на трохи повернутися до цього знайомого звичного світу, якого вже немає, як і сил, особливо на те, щоби почати будувати новий.

Горювання - це коли на звичну для себе рутину потрібно значно більше сил. Коли є сили працювати, робити якісь завдання, але тільки ти залишаєшся віч-на-віч із собою, як накриває.

Які зміни відбуваються з людиною, яка проживає утрату?

Почуття

Раптові, інтенсивні, різні, змішані. І це нормально. Нормально, якщо агресія змінюється тугою і смутком, після чого може знову повертатися агресія, потім провина або щось ще. І навіть коли багато інтенсивних почуттів змінюються моментами оціпеніння, коли почуттів просто немає, - це нормально.

Нормально відчувати:

Печаль. Коли хочеться плакати. Коли здається, що неможливо винести таку інтенсивність почуттів та сліз. Або коли хочеться плакати, а не виходить, що теж дуже боляче і непросто. Особливо залишатися наодинці зі своїми сльозами. Нам важливо плакати з кимось, хто зможе побачити наші сльози. Тоді вони приносять полегшення, а не залишають у розбитому стані. Нормально, коли сльози накочують раптово: у будь-який час і в будь-якому місці, і стримувати їх не виходить.

Злість. Злитися, що це сталося, що так сталося важливо. Коли все дратує, навіть хороша погода. Можуть злити ті речі, люди, які раніше не викликали роздратування. І це нормально. Ускладнення може бути, якщо людина злиться на себе або когось іншого, але не усвідомлює цю злість. У першому випадку можна перейти до депресії, у другому - шукати винних і вкладати всі сили у цей пошук. Злитися - не означає бути злою або поганою людиною, злитися - означає відчувати важливу емоцію, яку ми відчуваємо, коли щось відбувається не так, як ми хотіли чи очікували.

Провину, сором, самокритику. І добре, якщо в такі моменти не залишатися наодинці з собою довгий час, щоб інша людина зі своєї реальності давала зворотний зв'язок, наскільки ірраціональними можуть бути думки людини, що горює, ще й викликати такі інтенсивні непрості емоції.

Тривогу. Відчуття, що тривога фоново є постійно. Звичайно, при втраті безпеки, прив’язанності, усвідомленні смертності, втрат стає дуже страшно. До того ж навіть на рівні фізіології відбувається багато змін, що відчувається як страх. Інтенсивна тривога може переростати в панічні атаки. У пітливість вночі, в тремтіння, втому та апатію.

Безпорадність. Особливо, коли втрата раптова. Це дає відчуття небезпеки, неможливості контролювати чи зупиняти щось погане. Або повернути втрачене. І ще здається, що цей період ніколи не закінчиться. Що легше не стане, щоб ти не робив. Тому що легше і не стає. Але це точно тимчасово. Біль з часом стає меншою. І відстань з біллю поступово збільшується, коли ми починаємо рідше згадувати, наприклад, померлого, а не думати про це весь вільний час.

Самотність. Звичайно, самотньо без людини, якої більше немає. І в такі моменти хочеться залишатись віч-на-віч зі своїм горем або просто побути поряд з кимось, хто зрозуміє і розділить почуття. Емоційна самотність буде, її не можна замінити іншою людиною, але добре б не створювати собі в цьому всьому і соціальну самотність, ізолюючи себе від інших людей. Адже так хочеться у такий період уникати будь-яких контактів, навіть із друзями.

Полегшення. Так, це теж нормально, якщо є відчуття, що життя змінюється на краще хоч трохи. І не варто відчувати за це провину.

Радість. Розслаблення. Куди рідше, але якісь маленькі моменти можуть відволікати та наповнювати задоволенням, будь то смачна їжа, гаряча кава, сонячна погода. Звичайно, так себе відчути людині вдасться далеко не в перші дні горювання, але якщо десь вдаєтсья відчути такі почуття, збирай ці приємні моменти. Вони надають сил, щоб впоратися і витримати цей непростий період життя.

Вдячність. За ті добрі та цінні моменти. За те хороше, що було. І прощатися з цими спогадами, надаючи їм цінності та унікальності. Адже саме такого вже справді не буде.

Ось чому горювання - такий непростий процес. Адже це не лише про сльози та смуток, як прийнято вважати, коли ми когось чи щось втрачаємо.

Нормально фізично відчувати:

• Недолік енергії, сил, швидку стомлюваність
• Біль, відчуття, що є відкрита рана, опік, порожнеча у шлунку
• Голод чи навпаки відсутність апетиту, порушення сну
• Сильна чутливість до шуму, бажання уникати натовпу людей
• Сухість у роті, стиск у горлі, грудях, тривожність
• Нестача повітря, одишка

Думки

Їх також дуже багато, вони впливають на те, що відчуває людина. І якщо вони не проходять, а зациклюються, стан може погіршуватися тим, що депресія або тривожність стають фоновим станом.

Той, хто горює, може не вірити, що втрата відбулася. І навіть якщо коханої людини більше немає поряд і не буде, хочеться думати про те, як це бути поряд, а що ще можна зробити, щоб повернути стосунки. Якщо людина померла, то подумками хочеться повертатися в минулий період або мріяти, як було б з нею десь у фантазіях.

Заплутаність. Коли складно всередині закінчувати думки, доводити їх до кінця. Начебто думок так багато, що немає сил та можливості встигнути їх усі обробити. Коли важко розуміти та пам'ятати, що кому ти говорив. Коли хочеться говорити та говорити про щось. Тут часто люди відчувають провину, що повторюються, що вже розповідали про щось. Але нормально говорити про щось стільки, скільки знадобиться. Так ми проживаємо втрату. І так ми завершуємо цей процес. Це скінчиться. Тож якщо хочеться щось розповідати, розповідай. Це важливо.

Поглиненість своїми думками. Коли немає сил сприймати щось інше чи когось іншого. Коли складно перейти на той звичайний зовнішній світ, коли у своєму зараз відбувається так багато всього. Коли хочеться говорити чи мовчати про своє, і немає сил та можливості почути іншу людину з її потребами.

Характерне румінуюче мислення. Коли хочеться думати, а що якби я зробив так, або сказав так, тоді б… Коли хочеться подумками проживати якісь події з минулого і знайти той момент, коли щось пішло не так. Може бути й самозвинувачуюче мислення, коли людина прямо карає себе, звинувачує, критикує, не дає собі рухатися далі. Це тимчасовий процес, це нормально так мислити і почуватись якийсь час. Це один із етапів горювання, яке важливо прожити, щоб вийти з нього. Але якщо від цього стає тільки гірше, горючий так думає і почувається день у день, а минає рік і більше, а нічого так і не змінюється, тоді може бути ускладнене горювання, з яким людина не справляється і їй потрібна підтримка і хтось ще, наприклад, психотерапевт, щоб дозволяти собі повертати своє нормальне життя. Так, без людини, втрати, але з відчуттям наповненості та проживання життя, а не спостереження за ним зі сторони.