Види мовчання

Мовчання буває різним.

Іноді мовчання – це про контакт, спілкування, коли можна у тиші спілкуватися один з одним чи із собою.

Іноді мовчання – це відсутність контакту. Його просто немає.

У першому випадку, мовчання - це частина спілкування, як кома в реченні, яка може виділити головне, зупинити, дати час на почуття чи роздуми. Це не завжди про те, що «приємно помовчати та просто побути разом», але й про це також. Іноді це про дистанцію, за якої контакт все одно є без слів, коли потрібним словам і почуттям треба зрости.

Це коли багато спілкування без слів, коли погляд, посмішка, жест, обійми розповідають набагато більше ніж слова. Таким мовчанням можна сказати багато.

У другому випадку, мовчання як відсутність контакту – це точка наприкінці тексту. Коли далі немає продовження, навіть якщо зміст тексту залишився незрозумілим. Коли мовчання порожнє навіть на рівні мови тіла. Навіть якщо при цьому говориться багато слів. Все одно контакту немає. Тому що там стоїть крапка. Тому що емоційно людини немає, навіть якщо вона присутня фізично.

Коли я мовчу

Я дозволяю проявлятися своїй вільній дитині, говорячи мовою транзактного аналізу. Я можу почути свої хочу, свої справжні бажання, почуття та потреби. У мовчанні – таке важливе спілкування із собою. Часом варто лише прислухатись та усвідомити, почути цей діалог.

За це я дуже люблю психотерапію. За розкіш прислухатися до себе і проявлятися таким, яким є. Коли терапевт спрямовує та дозволяє пройти через перешкоди на шляху до себе усвідомленого справжнього та щирого.

Що я маю на увазі під контактом

Справжній контакт – це про близькість, щирість, емпатію та розуміння себе при цьому. Це коли я можу бути собою поруч з іншою людиною, проявлятися такою, якою я є. Це не коли я відчуваю і думаю так само, як ти, і не про те, коли ти щось говориш, а я тікаю, знецінюю чи відчужую, щоб не відчувати чи не торкатися чогось свого нестерпного та болючого. Досвід і реальність іншої людини викликає в мені мої почуття, мою реальнисть, коли на радість іншого я можу відчувати свою безрадісність, а на злість – страх чи смуток.