Структурування часу в особистому та професійному житті

У кожного з нас є 24 години на добу та 7 днів на тиждень – однакова кількість часу. Але всі ми по-різному беремо його для себе, залежно від особистих та професійних потреб у визнанні та інтенсивності бажання проводити час із собою та іншою людиною.

У транзактному аналізі є одна концепція того, як ми соціально програмуємо свій час, - спочатку навчаючись цьому у своїх батьків, а потім структуруючи час по-своєму, будучи дорослими, залежно від своїх потреб та мотивації.

Форми структурування часу

Відхід у себе

Це важлива потреба в самоті, побути з собою, щоб упорядкувати свої думки, почуття та бажання, особливо після інтенсивного періоду отримання нової інформації, нових стимулів та досвіду. Це коли багато всього різного відбувається в короткий проміжок часу, і це природна потреба людини після такого взяти собі паузу на тишу і спокійний період, може навіть ні з ким не контактуючи в цей період.

Відхід у себе може бути фізичним, коли ми залишаємося самі вдома або у своїй кімнаті, і психологічним, коли ми хоч і перебуваємо в присутності інших людей, але залишаємось і прокручуємо думки та переживання у своєму внутрішньому світі, не звертаючи уваги на зовнішній.

Відхід у себе може бути і болючим для багатьох людей, коли складно поділитися і розповісти іншому про свій досвід і переживання, коли такий патерн поведінки повторюється щоразу. Або коли така форма структурування часу займає більшу частину життя людини: вона може майже весь час бути вдома, працювати віддалено і мінімально взаємодіяти з людьми, практично не отримуючи обміну погладжуваннями з іншими і залишаючи свою систему світосприйняття закритою і незмінною.

Коли час віч-на-віч із собою тебе наповнює, а коли навпаки виснажує? Що саме ти робиш, коли йдеш у себе?

Ритуали

Вони дають нам почуття передбачуваності, безпеки, ясності, особливо у стресові періоди. Ми можемо безособисто і комфортно так спілкуватися з іншими людьми, і навіть такий мінімальний обмін із малознайомою людина викликає приємні емоції.

• Вітання! Як твої справи?
• Добре все, а твої як?
• Теж добре. Гарного тобі дня!
• Дякую і тобі!

Вони повертають у реальність у величезному хаосі та дають відчуття фундаменту, як це було на початку війни, коли масово рекомендували людям займатися приємними ритуалами – чистити зуби, ходити в душ, виходити на короткі прогулянки тощо.

Вони можуть бути короткими і довгими, наприклад, як святкування Нового року або ритуал відпочинку в компанії щоп'ятниці, коли наче дозволяють людям проводити час разом, але при цьому не особливо зближуватися і говорити на загальні теми.

Зазвичай ритуали сприймаються як щось, що має бути само собою, незалежно, хочеться цього чи ні: привітатись з незнайомою людиною, коли заходиш у приміщення, попрощатися, коли йдеш, привітати формально людину з Днем народження та інше.

Але ритуали можуть бути дуже приємними, адже вони роблять події передбачуваними, а це дає почуття безпеки і знижує тривогу.

Які твої особисті ритуали дають тобі почуття комфорту та розслаблення?

Дозвілля

Це коли ми скидаємо Reels в Instagram, обмінюємося фотографіями, програмами, якщо брати сучасний контекст технологій. Або коли ми збираємося з метою добре провести час, відпочити чи повеселитися, коли розмовляємо один з одним приблизно на задані теми, а не про свої почуття чи про те, що сталося.

Наприклад, друзі можуть сходити до театру та обговорювати виставу після перегляду, в офісі колеги можуть обговорювати погоду/новини/хобі у курилці або за обідом.

Це коли хочеться просто подивитися фільм/серіал, нічого конкретного не робити, але відпочити і перевести дух. Знаю, як багато людей можуть сварити себе в такі моменти, адже важливо щось робити. Але дозвілля – це теж частина структурування часу, для психічного здоров'я такого плану розвантаження дуже важливе.

Діяльність

Це коли ми проводимо час із якоюсь конкретною метою. Робота – це про діяльність, коли ми йдемо в магазин за покупками – це про діяльність. Коли ми граємо разом у настілки – це теж сюди. Зараз я пишу цю статтю, а значить обираю проводити свій час саме так – у діяльності.

На відміну від дозвілля, де люди обговорюють якусь ідею, тут є конкретика і результат здійсненних дій. До речі, коли в днях людини дуже багато діяльності, цілком природньо, що хочеться провести час по-іншому: часом залишитися наодинці (відхід у себе) або просто гортати стрічку соц.мереж). Зміна структурування часу – це ресурс, який можна використати, щоб відновлювати свій особистий баланс енергії.

Психологічні ігри

Коли спілкування з іншою людиною чи групою людей залишає відчуття розчарування чи фрустрації, можна задуматися про те, чи не зіграно в психологічну гру. Коли у спілкуванні є приховані мотиви (усвідомлені чи несвідомі), несвідомість якоїсь поведінки чи відігравання почуттів із метою самозахисту (спрацьовують психологічні захисту, пов'язані з минулим досвідом) чи отримання потрібного передбачуваного результату. Тобто такі ситуації можуть повторюватися і повторюватися, щоразу залишаючи неприємний осад від спілкування.

Багато хто знає книгу Еріка Берна «Ігри, в які грають люди», де описані найпоширеніші ігри. Наприклад, «Так, але», коли людина потребує допомоги, їй можуть пропонувати різні варіанти, поради, підказки для вирішення питання, але вона їх все відкидає, кажучи «так, ти звичайно маєш рацію, але я ось думаю інакше» або «так , але в мене не так», закріплюючи свою ігрову позицію, а не щиро намагаючись вирішити проблему, про яку багато говорить.

Близькість

Це стадія структурування часу, коли люди відкриті, щирі, чесні один з одним. Вони добре знають особливості один одного, цікавляться і ставлять питання, вони виявляють турботу і підтримку і можуть відкрито говорити про свої почуття, чути і сприймати почуття іншого. Тут немає ігор, маніпуляцій, недомовленостей, брехні, перекручування фактів. Тут немає передбачуваності, як це, наприклад, у ритуалах, тут про спонтанність і новий досвід.

Інтимність часто призводить до емоційної та фізичної близькості, вона часом болісна і непроста, адже часом сказавши правду іншому, ми не знаємо, як він відреагує, можливо, він відчує біль і заплаче. Але така щира близькість завжди про зближення та реальність контакту між людьми. Навіть якщо сказати людині про бажання завершити стосунки, це про щирість та близькість.

Близькість – це те, чого ми прагнемо в психотерапії: навчитися чути себе, іншого та бути відкритим у контакті з іншим. А психотерапевт вже помічає і допомагає впоратися з тим, що заважає близькості та інтимності із собою та з іншою людиною.

Багато людей прагнуть такого спілкування, багато хто не знає, на жаль, як бути на цій стадії, а багатьом така інтимність і не потрібна, коли немає повного контакту з собою.

Покажу одну шкалу інтимності Карпмана, вона починається з тиші (ізоляції). Далі з партнером ми можемо говорити про речі, місця, людей, проблеми, політику, філософію. Чим підніматися вище за шкалою, тим складніше, адже говорити про тебе, про мене часто в суспільстві не прийнято, соромно, ніяково. Як і говорити про нас, наприклад, яка у нас дружба, які у нас стосунки, а що нам хотілося б далі як парі?

Ця шкала може допомогти парі визначити для себе, чого не вистачає у спілкуванні? Чи якусь область хочеться розвинути більше? Адже якщо ви тут, на цій стадії, ви можете говорити про свої почуття та потреби та чути один одного.

А як проводиш час найчастіше ти? І якого виду структурування часу не вистачає тобі зараз?