Нейробіологія виснаження: чому ліні не існує і як психотерапія змінює мозок

У цьому році я дещо підвищила свою кваліфікацію і пройшла курс психіатрії для психотерапевтів, який називається пропедевтика. Я не можу виписувати ліки, це робить лікар-психіатр, але можу діагностувати і точно розмежувати, чи є депресія, психоз, РДУГ тощо, коли потрібно звернутись саме до психіатра за медикаментозним лікуванням, а коли психотерапія впорається з певними розладами і допоможе повернутись/адаптуватись до комфортного життя. Тут хочу поділитись і якимись цікавими фактами з курсу психіатрії, щоб стаття не була суто науковою чи просто нудною.

Як біологія впливає на наш психоемоційний стан

Я маю диплом магістра-біолога, тому мій внутрішній біолог дуже тішився навчанню, бо я дуже люблю все, що стосується нейронів, будови мозку, нервової системи, роботи нейромедіаторів. Ці знання мені дуже допомагають у психотерапевтичній практиці, особливо при роботі з депресією, горюванням, тривожними розладами, розладами сну.

Чому важливо розслаблятись в умовах стресу?

От наприклад, маленький біологічний факт з курсу. У своєму телеграм-каналі я часто писала про важливість відпочинку, спокою, щоб дати нервовій системі перезавантажитись. Якщо глянути на це глибше, при хронічному стресі та високому кортизолі відростки нейронів (дендрити) в гіпокампі не розростаються, а навпаки - деградують і втрачають свої синаптичні зв’язки. А саме завдяки цим відросткам передається імпульс між нервовими клітинами, і наш мозок здатний обробляти інформацію, справлятися з емоціями, оцінювати ситуацію відносно реальності. Тому ми можемо відчувати, як погіршується пам’ять, як фонова тривога стає постійною, як легко роздратуватись через щось незначне.

Крім того, під час постійного напруження і стресу гальмівна система нервової системи виснажується, втрачає ресурси, так як запаси нейромедіаторів зменшуються швидше, ніж утворюються нові. У житті ми про це кажемо, коли якась незначна ситуація викликає у нас досить сильне роздратування, сльозливість, дратівливість, важче заспокоїтись, з’являється поверхневий сон, постійне очікування небезпеки і так далі. Відпочинок і бажання нічого не робити - це не слабкість, а фізіологічна потреба мозку відновити ці нейронні зв'язки та зняти нейрозапалення.

До речі, при тривалому збудженні і неможливості відпочинку може виникати стан «поведінки хворої людини», коли з'являється апатія, сильна втома, втрата будь-якої мотивації, неможливість відчувати радість, іноді може бути температура і відчуття, ніби починається захворювання на грип. Коли в мене починається такий стан, це для мене великий сигнал, що треба відпочити: зазвичай у ці моменти хочеться бути в тиші під ковдрою і провести час максимально без зовнішніх стимулів, навіть не виходячи на вулицю з собакою. Але минає ніч - і наче ніяких симптомів не було.

Чому ліні в біології і психотерапії не існує?

Тож, коли нам дуже хочеться нічого не робити, поспати довше, побайдикувати, зайнятись чимось дуже беззмістовним, легким - це не про лінь абсолютно! Це нервова система дає запит, щоб ми створили умови для гальмування і відновлення. Коли в нас є зв’язок із собою, ми відчули цей імпульс, відпочили і відновились. Коли ж вмикається мислення, що це лінь, і внутрішнє змушування щось робити, бути продуктивним і так далі, ми продовжуємо тримати свою нервову систему в збудженні і додаємо їй виснаження.

У психіатрії ще є таке поняття, як нейрозапалення, яке виникає на тлі постійної напруги і неможливості відпочинку. Ми починаємо відчувати туман у голові, хронічну втому, коли після сну немає відчуття відпочинку, важке засинання та поверхневий сон, більшу дратівливість, тривожність, десь навіть неможливість отримувати задоволення від звичних речей.

Маленька рекомендація: якщо ти читаєш поради в рілсах про «просто отримуй задоволення кожного дня і відпочивай», а в тебе не виходить, то з тобою все в порядку. Бо такі речі залежать не тільки від усвідомлення та вольового рішення, а й, як мінімум, від стану нервової системи, а ще від внутрішнього конфлікту, травми, емоційної заплутаності тощо.

Вплив психотерапевтичного контакту на нервову систему

Отже, як психотерапія може допомогти в такому стані виснаження нервової системи? Завдяки дзеркальним нейронам головного мозку. Для мене це просто неймовірно цікавий феномен, коли клітини головного мозку однієї людини активуються через клітини головного мозку іншої людини, які знаходяться в більш заземленому, спокійному стані. Тому через розмову з іншою людиною ми на рівні нейробіології зчитуємо стан іншої людини, регулюємось у контакті і заспокоюємось. І звісно ж, створюються нові нейронні зв’язки прийняття, безпеки, довіри, контакту, присутності, чого не було раніше. Ось чому психотерапія дієва тільки при регулярних зустрічах, і ось чому прочитання книг не дає того результату, який нам потрібен.

Підсумуючи: дзеркальні нейрони створюють «нейронний міст» між людьми, а психотерапія використовує цей міст, щоб перебудувати старі реакції страху чи ізоляції на новий досвід безпеки, довіри та розуміння.

Чому так важко вчитись в умовах стресу

Я там писала про цікавість і радість від навчання, бо я дійсно люблю навчатись, і класно, коли це якісні нові знання, що стосуються моєї професії. З іншого боку, для мене це навчання було дуже складним, бо збіглося з періодом «гострого стресового розладу», або ще психіатри можуть діагностувати «розлад адаптації». Це коли психіка проживає важкий період, втрату, тобто фоново йде дуже багато психічних сил, щоб перебудувати нову реальність, адаптуватись до неї. Тому, звісно, сил на навчання і пізнавання нового дуже мало.

У січні я підписала контракт про піврічне навчання, а в лютому в мене загинув брат, тому це навчання було, з одного боку, таке невчасне, складне, з іншого боку - десь відволікаючим і тим простором, де можна було забути про все на певний час, відволіктись від горя і просто пізнавати щось нове.

З власного і професійного досвіду я знаю: коли йде процес горювання, нам важливо не стільки розвиватись, скільки просто бути, дати собі час на відновлення, бо всередині психіка й так завантажена перебудуванням і проживанням складних почуттів.. Ось чому часто це відчувається як нездатність читати, бути сконцентрованим, супроводжується відволіканням, поганою памʼяттю (хоча насправді справа в увазі, а не в пам’яті, хоча ресурсу на когнітивні процеси дійсно набагато менше). Я памʼятаю, як перші місяці я просто вимикала камеру на лекціях і засинала (переваги запису зуму), а вже в другій половині навчання тішилась, що можу витримати всі 4 лекції за день, але потім засинала чи просто розвантажувалась як могла.

Я думала про те, що за інших умов я б перенесла навчання десь на рік, щоб набратись сил спочатку і більше потурбуватись про свій спокій, здоров’я. Раділа цьому, бо колись таких думок навіть не було в моїй свідомості: якщо потрібно щось було робити, то неважливо було, як я себе почуваю, - це треба зробити. Але я рада, що це навчання хоч і виснажило, але наповнювало мене новою інформацією або радістю, що в певних сферах як психотерапевт я правильно діагностую. Навчання відволікало від горя, а рамки й іспит десь мобілізували і включали у вивчення інформації. Тут я багато спостерігала за собою в горюванні: коли легше відволікатись і це потрібно, а коли це відволікання дратує і неможливо не зануритись у горювання; чи можна на це якось впливати, чи ці хвилі горювання-відволікання безконтрольні. Трішки пізніше напишу про це статтю.

Цікавий маленький факт: якщо є проблеми з концентрацією, увагою, здатністю до запам'ятовування, просто подумай, чи не було до цього подій, які засмутили, вибили з колії. Горювання - це не тільки про втрату близької людини, розлучення чи якусь катастрофу. Це може бути втрата здоровʼя, роботи, мрій, надій, відчуття безпеки, я вже мовчу про реакцію організму на вибухи, недосипи. Ось чому проживання емоцій може допомогти відчути себе краще. Бо нам дуже важко думати, планувати, коли переповнює страхом, тривогою, болем.

Як курс психіатрії розширив мою кваліфікацію

Я не стала лікарем, який може виписувати рецепти і медикаменти, але курс розширив моє клінічне бачення і дає мені чітко розуміти межі: де ми працюємо виключно в рамках психотерапії, а де потрібна залученість лікаря-психіатра, щоб не втрачати дні хороших самопочуттів.

Основними запитами для роботи зі мною можуть бути:

• Складні емоційні стани: депресивні, проживання втрати (горювання), розлади адаптації та посттравматичний стресовий розлад (ПТСР/КПТСР).
• Тривожний спектр: панічні атаки, загальна тривожність, фобії, обсесивно-компульсивний розлад (ОКР).
• Нейроособливості та розлади настрою: РДУГ, розлади аутистичного спектру, біполярний розлад (БАР).

• Особистісний рівень: межовий, нарцисичний, тривожний та інші типи розладів особистості.

• Адаптація до реальності після психозів, при шизофренії, під час лікування залежностей - за умови паралельного лікування у психіатра.



До речі, було дуже приємно, що психіатри так багато враховують розлади особистості та тип прив’язаності при медикаментозному лікуванні. Бо, звісно ж, вони також зі свого боку враховують цю межу, коли потрібні вже препарати, а коли краще допоможе психотерапія.

Що таке дні здорового життя?

Ще один маленький цікавий факт: у психіатрів є таке поняття, як «втрачені дні здорового життя». Звісно, це дні, коли хвороба, певні симптоми заважають нам жити звичним комфортним життям. Робота психіатрів і психотерапевтів якраз і полягає в тому, щоб для людини цих днів здорового, комфортного життя було значно більше. Тому якось сумно, коли люди не звертаються до цих спеціалістів через стереотипи, що постійне копання в проблемах тільки погіршить життя, а психіатри обов’язково випишуть якісь ліки, від яких свідомість буде погіршена. Або «само пройде», чи «я сам справлюсь». Бо іноді ці втрачені дні здорового життя перетворюються непомітно в місяці, роки або з часом стають нормою, що дуже лякає.

Тому наостанок - просто декілька питань для саморефлексії:

• Що для мене ресурс і чи достатньо його?
• Що мене виснажує і коли я відчуваю більше стресу?
• Чи відновлююсь я після стресу, чи він став частиною мого життя?
• Чи стає стрес великою частиною моєї особистості?
• Коли я відчуваю, що живу життя наповну?

Сподіваюсь, ці питання дозволять підмітити, чи є відчуття життя в усьому цьому. Дякую, що прочитав/ла аааааж сюди! Звернення до спеціаліста - це не про «лагодження зламаного», це про повернення собі якості життя.

Я не дуже люблю закликати на консультації, оцей агресивний маркетинг і все таке, але для просування цієї статті маю написати: якщо ти відчуваєш виснаження, не впевнений у своєму стані або вагаєшся, чи потрібна консультація психотерапевта чи психіатра, я можу провести діагностичну зустріч. До першої консультації не треба якось спеціально готуватись, достатньо просто записатись і прийти. Я продовжую працювати офлайн у кабінеті на Осокорках або онлайн.