Грег Маккеон. Без зусиль. Відгук про книгу
З автором книги я знайома завдяки його «Есенціалізму». Мені подобалася глава про присутність, на момент прочитання вона дуже перетиналося з навчанням Mindfulness у моїй психотерапевтичній практиці, та й загалом із філософією підходу. Тому, коли побачила його другу книгу, не могла не купити і прочитала буквально за тиждень.
Зараз на момент написання відгуку в моєму районі більше місяця вимикають світло кожні 5 годин, часом і частіше. Коли немає зв'язку, інтернету, води, коли особистого часу стало ще менше, а межі між роботою/відпочинком розмилися і звелися нанівець, ця книга стала для мене дуже підтримуючою. Начебто вона потрапила до рук у слушний момент. Тому мені дуже захотілося поділитися важливими моментами та залишити її тут у блозі. Раптом комусь вона теж буде у нагоді саме зараз.
Я трохи боялася, що книга може бути з ряду «успішний успіх», де будуть поради, як правильно щось там робити та організовувати. Мені такі книжки не підходять. Але ні. Відчуття, ніби це була дружня зустріч із автором, де він ділився особистими історіями, досвідом переживання складних подій, прикладами фактів з різних історичних епох та своїми висновками та знаннями, як можна переживати складніше легше: у роботі, особистому житті, з іншими людьми.
Без зусиль: як це?
А якщо це може бути легко?
Замість питання: «Чому це так складно?».
Мені дуже сподобалася цитата Воррена Баффета: «Я не хочу перестрибувати двометрові перешкоди. Я озираюсь і знаходжу 30-сантиметрові, які можна просто переступити».
Життя нас привчає до думки, що отримати більше можна лише тоді, якщо зробити більше. В результаті ми багато чого ускладнюємо більше, ніж потрібно. І отримати бажане стає важче.
Із свого досвіду поділюсь, що часом ми чуємо більше внутрішнє «треба», аніж «можу» чи «хочу» зараз/сьогодні, в даний період часу. Тому багато які справи можуть даватись складніше. Знаєш, бувають такі стани, коли «потрібно прибратись вдома», але якось так воно важко дається і відтягуєщ до останього. А бувають моменти, коли помити поли навіть хочеться і виходить це без усиль, коли є на це сили та ресурси. Важливо помічати свої потреби в усьому цьому, тоді і «треба» будуть даватись легше. Коли ми фізично та емоційно наповнені, нам куди легше робити важливе і складне. Автор називає це станом невимушеності.
А якщо це може бути і весело?
Автор рекомендує знаходити радість навіть у складних моментах. Або додавати щось приємне туди, де його взагалі нема. Наприклад, не подобається оплачувати комунальні послуги, це займає багато часу та сил? Як можна зробити цей процес приємнішим? Що таке додати, від чого було б легше? Грег поділився, як вони з дружиною не любили збиратися раз на місяць та займатися фінансовим плануванням. Пізніше вони придумали включати музику, пити чай із шоколадом і ставитися до цього як до часу, проведеного разом. Ці маленькі звички з душею, які у кожного з нас будуть різними, і роблять нас живими, дають змогу відчути життя, побути у стані невимушеності.
Про контроль та відпочинок
Відпочинок – це відповідальність. Багатьом із нас дуже складно впоратися з напругою на межі між «не роблю достатньо» та «роблю надто багато». Автор рекомендує встановлювати межі мінімуму та максимуму у своїй роботі. Наприклад, якщо потрібно написати статтю, то не менше 500 слів на день, не більше 1000 слів на день.
Відпочинок – це ліки від попереднього та майбутнього стресу.
Коли нам дуже складно, не завжди слід збільшувати зусилля. Навпаки, що як зробити паузу, навіть на хвилину? Важливо робити стільки, щоб ми могли відновитись вже цього тижня. Краще щодня працювати менше і мати час на відпочинок, ніж посилено працювати 1-2 дні, а потім відновлюватися кілька діб, вибиваючись зі звичного графіка.
«Повільно – це плавно, а плавно – це швидко».
Помітити та викинути зайве
Протягом усієї книги автор рекомендує не робити зайвого, спрощувати, помічати, де і як ми ускладнюємо. Деколи через це ми не можемо приступити до роботи, прокрастинуємо, відкладаємо. Це не про те, щоб халтурити та робити менше, а про те, щоб не робити зайвого.
Які мінімальні кроки потрібні, щоб це зробити, щоб завершити розпочате? Адже саме в цьому успіх: не завжди потрібно стрибати вище своєї голови.
Не просто бути, а бути присутнім з іншими
Було цінно і приємно читати, наскільки для автора важливі стосунки з його сім'єю, колегами, іншими людьми. Мені подобається, що у книзі є і про це, і про відпочинок, а не лише про роботу. Ми дуже впливаємо один на одного. І найкращий подарунок для близької і дорогої нам людини – бути з нею. Брати участь у її житті. Це не подарунки, не гроші, не наші здібності. Це ми самі. Коли ми слухаємо, чуємо іншу людину і проводимо з нею час, повністю присутні в цьому моменті, а не думаємо про щось інше. Відносини теж вимагають зусиль та часу, це не щось, що відбувається саме по собі.
Це те, що збігається з моїми цінностями. Автор ділиться своїм досвідом стосунків із дружиною, дітьми. Таке саморозкриття робить книгу людяною та щирою.
Пам’ятаю, як в шкільні/студентські роки я була дуже відповідальною, тому завданнь, домашки, роботи – цього було багато. Здавалось, що я нічого не встигаю, тому проводячи час з друзями, мені було тривожно, неспокійно, ніби я марную час, що це менш важливо. Зараз уже доросле життя: робота, різні питання і проблеми нікуди не ділись, їх стало просто більше. І той голос ще звучить, що потрібно все встигнути, і тільки потім можна відпочити та розслабитись. Та я йому не вірю. Я завчасно планую зустрічі з друзями, або навіть спонтанно, гуляю білше з собакою і нічого не роблю теж, просто живу, роблячи те, що хочеться в той момент (часом навіть прибирання в задоволення). Будучи присутньою в усьому цьому. Так, часом і відчуваю ту тривогу і тиск на себе, коли внутрішніх сил менше. Але тоді я нагадую собі, що так було раніше і зараз я буду робити по-іншому. Адже я краще знаю, як піклуватися про себе зараз. І це важливіше.
Есенціалізм
Це дисциплінований систематичний підхід до визначення найсильніших своїх сторін і спосіб реалізувати їх, доклавши мінімум зусиль. Це шлях, на якому ми насолоджуємося самим процесом руху, а не лише миттю, коли досягаємо кінцевої точки.
Це не займатися всім, це займатися необхідним. Це не означає менше працювати, це означає мудро інвестувати свій час та енергію, щоб бути найефективнішим у найважливіших справах.
Це вміння постійно зупинятися і запитувати собі: «Чим я займаюся?», «Чи найважливіша ця справа з усіх, на які я зараз можу потратити свій час і свої ресурси?». Важливого може бути багато. Варто фільтрувати шум. Потрібна сміливість, щоби позбутися неважливого.
Для мене ця книга стала розділенням досвіду з автором, і таким нагадуванням ззовні, що у складні періоди нормально теж радіти та розслаблятися. І хоч це основна тема останніх моїх постів, що радість і горе/тривоги/складності можуть співіснувати, приємно отримати таке підкріплення ще десь, особливо в момент, коли накрило новою складністю і необхідна підтримка.
Я не знаю, скільки ще нам доведеться жити в тривозі та невизначеності. Але я точно знаю, що найкращий спосіб впоратися з цим – це робити свій день трішки легшим та приємнішим. Я щодня замислююся над тим, чого я точно робити не буду, наприклад, звинувачувати себе, якщо щось не встигаю, фантазувати, що найгірше може статися, справлятися з усім одній, ставити собі питання: «що зі мною не так» чи «чому я».
Основне правило, яке я зараз собі нагадую, звучить приблизно так: «Зараз надто багато примусу, щоб додавати до нього самопримус».
