Як виживати і як відчувати життя: про три реальності психіки

Мені подобається проста концепція Джона МаккНіла про 3 світи, в яких живе людина. Поділюсь з вами нею, доповнюючи своїм досвідом. Сподіваюсь, вона допоможе більше себе розуміти і підтримувати себе і близьких в цей зимовий холодний блекаут.

Є 3 реальності або 3 світи, в яких ми перебуваємо, - світ виживання, практичний світ та емоційний світ.

Світ виживання

Після важкий подій - розлучення, втрати, хвороби, чи як зараз в Україні є великі проблеми з теплом, електроенергією, водою, обстрілами, вмикається цей режим виживання. Всі зусилля спрямовуються на закриття базових потреб, на контроль ситуації, економії ресурсів. Джон каже, що й коли емоції дуже сильні (по шкалі від 1 до 10 резонують за 5), то автоматично психіка переходить в світ виживання, де складно переключатись і думати про щось інше, поки не вирішиться поточна проблема.

Чи є в тебе відчуття, коли після вибухів і важкої ночі, або якоїсь стресової події ти прокидаєшся і відчуваєш себе розбитим? Наче треба докласти зусиль, щоб зібратись, прийти в себе і почати день? Тому взяла картинки з Lego як метафору розбирання-збирання себе знов і знов після стресу.

Практичний світ

Це в більшій мірі наша професійна діяльність, де ми закриваємо свою потребу в самореалізації, заробляємо гроші, щось купуємо, бо треба і так далі. Деякі люди мають стосунки з іншими людьми теж більш практично або функціонально, коли все досить прагматично, функціонально, логічно, - життя за домовленістю.

Людина тут може бути дуже успішною, мати винагороди і високі посади, і при цьому бути емоційно відрізаною від себе, своїх потреб чи інших людей, не мати емоційної близькості. І в певній мірі компенсувати цю близькість чи свої емоційні бажання роботою, навантаженістю, почуттям важливості і значимості серед колег.

Щодо актуальної ситуації зараз в Україні, в світі виживання підтримує звісно закриття базових потреб і наявність своїх звичних маленьких ритуалів, а також робота, куди можна втікти, де можна переключитись і в якійсь мірі відключитись/захистити себе від постійної напруги, тривожності. І це нормально. Емоційні потреби далеко не на першому місці, не має відчуття розслаблення, полегшення, не те щоб радості, задоволення, щастя.

Ось чому тут може дуже злити і дратувати, коли інші кажуть: «Насолоджуйся життям, шукай щось хороше чи все буде добре». Тут хоча б просто відпочити і справитись з тривогою. А така підтримка відчувається як насмішка чи супроводжується відчуттям, що зі мною щось не так чи я не справляюсь. Хоча це, звісно, зовсім не так.

Крім того, коли є внутрішній Критик, він може активуватись і звучати сильніше знайомими фразами і заборонами: «Будь сильним, не час на радості, не можна тратити гроші, зараз не на часі» чи якимись іншими схожими рішеннями».

Чи помічаєш ти в собі таку заборону? Як вона звучить? Іноді це не відчувається як якесь прям рішення, але може змінюватись поведінка - уникання людей, небажання тратити гроші, неможливість відпочити чи дозволити собі розслаблення.

Це захисна реакція на сильний стрес. Згадай, до війни, наприклад, коли щось траплялось важке, серйозне, як ти реагував? Є якісь схожі патерни з тим, як зараз?

Ще важливий момент, який можна віднести до перетину між світом виживання, практичним та емоційним світом, коли людина задає питання: «А який сенс в розмовах з психотерапевтом, якщо це нічого не змінить? Ситуація навколо все одно залишається ж важкою». Згодна, розмова навряд чи зупинить війну, але саме в контакті з іншою людиною ми регулюємо свою тривогу, безпорадність, безсилля, саме в контакті з іншою людиною є турбота, емпатія, що посилює зв’язок з собою, додає сил витримувати нестерпне, та й робить життя трішечки живішим, наповненішим. Я не про відчуття щастя і радості в цьому моменті, а про відчуття полегшення, розслабленості, що як раз і додає сил витримувати і проходити через важкий період життя. В якійсь мірі, психотерапія вчить жити комфортно поруч з некомфортом, а не чекати, поки стане краще.

Емоційний світ

Коли ми задумуємось, чи потрібен мені відпочинок, чи подобається мені щось, чого я хочу, а як для мене це, від чого я отримую задоволення, де я наповнююсь, з ким мені комфортно, з ким я можу бути вразливим і повністю собою, - ми «потрапляємо» в емоційну реальність, коли відчуваємо, проживаємо, а не тільки виживаємо, плануємо, думаємо, контролюємо.

Тобто саме тут ми відчуваємо натхнення, живість, бажання жити, займатись творчістю, креативити, просто грати з друзями, близькими, Саме тут ми можемо помічати красу навколо, прагнути до щастя і відчувати ці митті.

Тут є контакт з собою, зі своїми потребами, почуттями. З усіма почуттями, навіть коли боляче чи є розчарування, безсилля, а не тільки про безмежну радість. Тут хочеться спілкуватись з іншими, обмінюватись теплом.

Коли люди вміють перебувати в емоційному світі, є турбота, підтримка, цікавість один до одного і до самого себе. Це те, що і робить наше життя легшим, приємнішим, живим.

Звичайно, тут ми відчуваємо не тільки приємні, а й важкі для нас емоції теж. Біль, смуток, горе, розчарування, злість, заздрість чи будь-які інші. І це цінно, бо саме емоції і дозволяють відчувати життя, підсказують, що для нас важливо, чого ми потребуєм. Джон МаккНіл каже, що в емоційному світі ніхто не вмирає, навіть якщо нам важко і дуже боляче. Бо тут ми можемо просити про допомогу, брати її, розділяти емоції з іншою людиною, а не ізолюватись і справлятись самому, що є частіше патерном поведінки світу виживання, особливо коли активний самоатакуючий діалог всередині.

Як ти підтримуєш себе в цей час? Що приносить тобі заспокоєння? Який твій внутрішній процес і діалог? Як ти ставишся до себе, коли важко?